17 січня 2026 року ми відзначаємо 81 річницю від дня народження Івана Карабиця — людини-епохи, чиє ім’я стало синонімом українського культурного прориву. Композитор, диригент, громадський діяч та філософ звуку, він не просто писав музику — він будував культурні мости між Україною та світом у часи, коли про нашу державу ще мало хто знав.

Його доля — це віддзеркалення складної історії XX століття. Мало хто знав, що за звичним прізвищем Карабиць ховалося грецьке — Карабитіс. Справжнє походження було родинною таємницею, яку маестро зберігав десятиліттями. Тінь сталінських депортацій, що забрала половину його роду, навчила мовчати. По материнській лінії — українець з Білої Церкви, по батьківській — грек, він часто стикався з упередженнями радянського «п’ятого пункту», але ніколи не скаржився. Він трансформував цей внутрішній біль у музику, яка згодом підкорила навіть легендарний Карнеґі-хол.

Для сучасної України Іван Карабиць — це насамперед батько-засновник «Київ Мюзик Фесту». З 1990 року цей фестиваль став «вікном у Європу» для українських композиторів. Його енергії вистачало на все: він відроджував пам’ять про Володимира Горовиця, створюючи однойменний конкурс піаністів, і водночас виховував нову генерацію зірок у стінах Музичної академії.

Учні Карабиця — від Андрія Бондаренка до Назарія Яремчука — це жива спадщина вчителя, який навчав їх не просто техніці, а вмінню бути «громадянами мистецтва». Його метод був успадкований від великого Бориса Лятошинського: не тиснути авторитетом, а бути духовним наставником і другом.

Іван Карабиць був особливим патріотом. Як влучно зауважив Борис Олійник, його любов до України була позбавлена екзальтації та театральності. Це була глибока, інтелектуальна відданість.

Творчий доробок маестро вражає масштабністю: симфонічні полотна та камерні шедеври; «Сад божественних пісень» на вірші Сковороди — справжня перлина українського бароко в сучасному прочитанні; понад 50 популярних пісень та музика до кінофільмів, яка продовжує жити власним життям.

Його серце належало Донеччині. Для нашого регіону Іван Карабиць — символ наполегливості, віри в здійснення мрій та любові до рідного краю. Уродженець невеликого села Ялта Першотравневого (нині Волноваського) району Донецької області, випускник Артемівського музичного училища (зараз Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця), він на весь світ заявив: Донбас — це не лише вугілля та заводи, це край високої культури та тонкої духовності. Його ораторія «Земля моя на ім’я Донбас» та симфонічні «Київські фрески» — це сповідь людини, яка гостро відчувала коріння і не боялася бути собою.

І сьогодні родина Карабиць підтримує тісні зв’язки з малою батьківщиною композитора та закладами мистецької освіти, які носять ім’я видатного композитора та диригента.

Нині, коли ми боремося за свою ідентичність, постать Івана Карабиця стає ще вагомішою. Його музика — це не просто звуки минулого, це «інтонації сьогодення та ритми майбутнього». Його ім’я носить музична школа в Торецьку та коледж культури і мистецтв в Бахмуті — містах, які сьогодні стали символами нашої незламності. І в цьому є особливий символізм: музика Карабиця продовжує звучати там, де гартується дух нації.

Мистецька місія Карабиця триває. Він довів: виходець із маленького села може змінити світ, якщо його серце б’ється в унісон із рідною землею.