Усяка насильницька смерть страшна: коли розстрілюють, вішають, душать… Це триває секунди, хвилини. А вбивство голодом розтягується на тижні, місяці. Смерть від голоду – це смерть без крові. Кров не ллється, кров поступово холоне. Умирали з голоду усі: чоловіки і жінки, старі і молоді. Вимирали родинами і цілими селами.

Зі свідчень П. Авраменка «33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал»

 7 серпня – роковини ухвалення «Закону про п’ять колосків» - так у народі назвали Постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності», який був ухвалений саме у цей день 1932 року. Символічні п’ять колосків тримає в руках скульптура дівчинки, яка зустрічає відвідувачів Музею Голодомору, – як нагадування про кривавий закон.

Ініціатором розробки та ухвалення постанови був диктатор Йосип Сталін. 25 липня 1932 року він особисто запропонував видати закон «проти розкрадання кооперативного і колгоспного майна та вантажів на транспорті» та оголосив «…громадську власність (кооперативну, колгоспну, державну) священною і недоторканою».

Згідно з постановою, вантажі на залізничному та водному транспорті, а також майно колгоспів і кооперативів (врожай на полях, худоба, припаси, кооперативні склади й магазини) прирівняли до державної власності. За його крадіжку передбачалася найвища міра покарання – розстріл з конфіскацією майна або, за наявності «пом’якшувальних обставин», позбавлення волі на строк не менше 10 років з конфіскацією. Амністію для засуджених за такі злочини постанова вимагала не застосовувати.

«Крадіжкою» вважали навіть знайдені на полі кілька колосків, качан кукурудзи чи кілька картоплин, що залишилися після збору врожаю. В той же час срср продовжував експортувати зерно за кордон (у 1932-му – 1,73 млн. тонн, у 1933-му – 1,68 млн. тонн; у наступні роки більший показник було досягнуто лише в 1938-му). Цього цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодуючих. До всього, купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в росію, нерідко гнили просто неба.

Своєрідний пік застосування карального «Закону про п’ять колосків» припадає на завершальний етап хлібозаготівельної кампанії кінця листопада 1932 – січня 1933. Саме в цей період, вичерпавши так звані «видимі припаси хліба», влада починає виконувати заготівельний план, вилучаючи у селян «розкрадений, незаконно розданий і прихований хліб». Політика була така: якщо не виконав план хлібозаготівель, а в тебе знайшли бодай щось їстівне, отже, ти вкрав і приховав. Таємний помел зерна теж вважався кримінальним злочином і підпадав під дію постанови. Через це жорна у селян вилучали або ж розбивали їх.

«Закон про п’ять колосків» став одним із ключових документів Голодомору, адже позбавив українців права на порятунок. В тогочасних умовах він фактично забороняв людям розпоряджатися їжею. Українці опинилися у смертельній пастці: фантастичні плани хлібоздачі (а простіше – плани конфіскації зерна) прирікали селян на голодну смерть. Будь-які спроби врятуватися і приховати продукти загрожували конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) або розстрілом.

За інформацією, оприлюдненою в 1988 році газетою «Правда», за неповні п’ять місяців після прийняття «Закону про п’ять колосків», за його статтями було засуджено 54 645 осіб. З них 2110 – до страти. Карали й дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу. Постанова була чинною до 1947 року, поки її не замінив Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про кримінальну відповідальність за крадіжки державного і суспільного майна», що встановлював диференційовану відповідальність – покарання варіювалося від 5 до 25 років залежно від тяжкості злочину.

Історія не просто повторюється — сьогодні вона оживає в найкривавіших деталях. Ті самі геополітичні цілі, які кремль переслідував у 1932 році за допомогою репресивного законодавства, росія намагається реалізувати й тепер. Повномасштабне вторгнення рф показало, що «Закон про п’ять колосків» перестав бути просто сторінкою з підручника: сучасна москва повернулася до тієї ж перевіреної часом тактики терору, грабунку та використання їжі як зброї. Тоді предметом каральних рейдів були кілька колосків у кишені голодного українського селянина, сьогодні ж мішенню російських ракет стали мільйони тонн українського зерна в портах та на елеваторах. Знищення аграрної інфраструктури, випалені артилерією поля та масштабне викрадення врожаю на окупованих територіях доводять: геноцидний інструментарій столітньої давнини знову взятий росією на озброєння в її сучасній війні проти України. Терор голодом 1932–1933 років та сучасна геноцидна війна рф мають спільне коріння — прагнення москви остаточно ліквідувати українську ідентичність та спротив.